Вікторія Синьо: «Ми тут не для того, щоб чути вдячність»
Благодійний фонд «Гуманітарний центр «Совине гніздо», котрий розташований на вулиці Ференца Ракоці 2, в Ужгороді розпочав свою діяльність у перші дні повномасштабної війни. Із самого початку волонтери надавали допомогу людям, які були змушені покинути свої домівки: розселяли в тимчасових помешканнях, консультували щодо виїзду за кордон, забезпечували можливість зігрітися, поїсти та отримати базову гуманітарну допомогу.
Із часом центр розширив напрямки своєї роботи — спільно з партнерами почали організовувати заняття для дітей, підлітків та людей похилого віку. Волонтери працюють тут з понеділка по п’ятницю, з 13:00 до 17:00.
Вікторія Синьо, керівниця фонду, розповідає: «Гуманітарний центр “Совине гніздо” був створений міською владою, оскільки тут зручна й доступна локація в самому центрі міста. Я прийшла сюди, як і більшість наших волонтерів, — просто допомогти. Війна почалася в четвер, а вже в суботу, 26 лютого, я була тут. Принесла речі — засоби гігієни, трохи медикаментів».
На постійній основі тут безкоштовно працюють близько 20 волонтерів. Це ті, хто приходить майже щодня або через день. Дехто долучається раз на тиждень або рідше — залежно від потреб. Якщо виникає необхідність у додатковій допомозі, зголошуються ще близько 20 людей.
Допомога, яку отримують відвідувачі центру
Центр роздає речі першої необхідності: одяг, який приносять містяни, громадські організації; постільну білизну, посуд. Працює книжковий обмін.
«Залежно від того, що є наявності, видаємо засоби для лежачих хворих: підгузки, милиці, бувають і крісла колісні тощо. Підтримуємо породіль — збираємо речі в пологовий. Раніше щовівторка був День матері й дитини: видавали підгузки, харчування, іграшки. Зараз є одяг, коляски, ліжечка. Хліб видаємо щодня, а продуктові набори один раз на тиждень або у вівторок, або четвер чи пʼятницю. Реєстрація обов’язкова. Маємо змогу видавати 50 наборів на тиждень. Не знаю, як довго ще зможемо це робити — фінансування скорочується, важко знайти меценатів», — каже Вікторія Синьо.
Тільки за останній тиждень волонтери видали 1750 одиниць допомоги: одяг, взуття, постільну білизну, посуд, а також 50 продуктових наборів та 90 хлібин.
У 2024 році в Ужгороді роздали понад 100 тонн гуманітарної допомоги. Стільки ж було відправлено на прифронтові території — засобів гігієни, речей для літніх людей, колясок, кухонної техніки, холодильників, морозилок.
Допомогу можуть отримати не лише ВПО. Якщо люди звертаються до Департаменту соціальної роботи з довідкою про складну ситуацію, волонтери центру теж їм допомагають.
Освітні й творчі проєкти
Спільно з ГО «Партнерське об’єднання Ужгород-Дармштадт» уже третій рік функціонує суботня «Совина школа» для дітей. Це безкоштовні заняття з фінансової грамотності, програмування, Speaking Club, малювання, творчі майстер-класи. Розхідні матеріали закуповують самі ж волонтери або меценати. Завдяки проєктам, реалізованим минулого року, вдалося придбати ноутбуки, які зараз використовують для навчання програмуванню.
Окрема цільова група — люди похилого віку, зокрема ВПО. Для них проводять курси цифрової грамотності двічі на тиждень. Раз на тиждень відбуваються майстер-класи, зустрічі з лікарями, проводять настільні ігри.
«Минулого року ми отримали два гранти — від HelpAge Ukraine та ПРООН. Це дозволило закупити додаткові речі. Працювала швейна майстерня — літні люди шили постільну білизну для лікарень. Були також заняття спортом, екскурсії містом, курс із приготування традиційних закарпатських страв, зустрічі з психологами. Ініціативи реалізуємо й надалі. Наприклад, цьогоріч роздали понад 400 новорічних подарунків — дітям, дорослим, людям похилого віку», — ділиться керівниця фонду.
Міжнародна допомога
Часто підтримка надходить з Дармштадту від ГО «Партнерство Німеччина — Україна/Молдова , а також з інших міст Німеччини, Австрії, Словаччини. Відтак нещодавно отримали апарат УЗД. Це вже другий від початку війни, який передали волонтерам. Планують направити його до міської лікарні. Також отримали вогнегасники. Центр регулярно отримує медичну допомогу, зокрема й мобільний рентген. Все передається в лікарні чи військовим.
До волонтерства долучаються люди різних професій: стоматологи, викладачі, менеджери. Сформувалося потужне ком’юніті, в якому всі подружилися. Крім того, в приміщенні «Совиного» діє ініціатива «Сєвєродонецькі павучки» — внутрішньо переміщені люди обʼєдналися для того, щоб плести маскувальні сітки.
Реальні історії з повсякденної роботи центру
«Іноді буває морально важко, особливо після певних історій. Наприклад, нещодавно прийшов чоловік, близько 70 років, який тільки переїхав до Ужгорода. Отримував постільну білизну. Побачив невеличку іграшку — папугу синьо-жовтого кольору, наш талісман. Попросив її. Ми й віддали, а він заплакав. Згодом пояснив, що в нього загинули родичі, все зруйновано. А ця іграшка схожа до тієї, яку мав вдома. Ми теж заплакали. Такі моменти залишаються в серці», — згадує керівниця фонду.
Часто літні люди залишаються після занять — просто поспілкуватися. Найстаршому учаснику курсів з цифрової грамотності було 87 років. Прийшов, щоб навчитися користуватися телефоном і спілкуватися з рідними.
«Є в нас чотири бабусі, які знімають однокімнатну квартиру на чотирьох, бо інакше фінансово не справляються. Люди різні. Війна, на жаль, оголює все — і доброту, і біль. Хтось свариться, хтось дякує, хтось мовчить. Але ми тут не для того, щоб чути вдячність. Радіємо, коли допомога справді потрібна. У кінці першого року я мріяла, щоб ми стали непотрібні — щоб усе було добре, щоб ми могли повернутися до нормального життя. Тепер розумію, що моє нормальне життя — тут. І поки маю змогу — залишаюся», — підсумовує пані Вікторія.